Тиждень.ua
Красиве життя Справжні обличчя Фотофакт Майже серйозно Малоросійство Хороші манери
27 серпня, 2012   ▪   Іван Тюссо   ▪   Версія для друку

Кіт з мандатом і його команда

У колишній Бабиній садибі вирувало свято: Кіт отримав мандат. Воли ревли, бо ясла були повні щедрого депутатського їдла, кудахкали кури, сперечаючись, хто стане улюбленою секретаркою новоспеченого обранця, а в хаті дзеленчали скоки-цмоки: всі вітали кицюгу. Він сидів-пишався під прикрашеним штучними квітами, свічкою і бляклими рушниками Бабиним портретом, мурчав і час од часу радісно поправляв новенький ролекс на пухнастій лапі
Кіт з мандатом і його команда

На запитання «Звідкіля це?», поставлене Манькою, яка завжди перебувала в полоні підозр (от уже ж несвідоме електоральне абищо!), Кіт згорда відказав: «Од вдячного народу!» А новоспечений помічник Лоб підскочив до Маньки й затряс велетенським, мов кавун, п’ястуком: «Дурна ти бабо! Ач, «звідки» воно питає! Хіба не тямиш, що обранець народний має гідно репрезентувати виборця у столицях і на теренах міжнародних, на самітах і колоквіумах, брифінгах-трифінгах, у Ґорках і Давосах?!» Ніц не втямила недовірлива Манька, лише недочула: «Бранець? Чий бранець?»

Під хату підкотив лімузин, смачно сьорбнувши шиною з калабані. З авта вивалився чималенький Підсвинок у лискучому приталеному костюмі і подібних до кажана сонцезахисних стилязьких окулярах. Кіт угледів гостя ще з хати, облишив улесливців наодинці з портретною Бабою і одним граційним скоком вивалив на ґанок.

«Братику-свинчику! – замрукав кицюга. – Побратиме ріднесенький!»

І вусищами залоскотав масну кнурячу щоку.

«Геллоу, любий пуссі! – темномовно захрокав Підсвинок. – Як ти тут дараґой? Фсьо окєй?»

«Гусі? Гокей?», чудувалася Манька, визираючи з-за новеньких жалюзі у Котовій хатині.

Гість уважно роздивився і зауважив: «Панькоте, не личить високому представникові народної влади гибити в такому… соррі… свинарнику! І де твій кАстюм? А ґалстук? Бєз ґалстука нєззя!»

«Ґалстук? – знітився Кіт. – У мене є піонерський… Відібрав, як Онука рєшалі… Пам’ятаєш?»

«Авжеж! – пихато скинувся Підсвинок. – Як обороняли святу нашу землю від бандитів-Онучат! Наш подвиг назавжди закарбується в пам’яті народу!»

«Чого ж ми стоїмо? – схопився Кіт. – Заходьте до хати, братику Кнуренку! Ласкаво просимо!»

«Хата, хата… – бурмотів гість, обережно ступаючи взутими в довгоносі лаковані черевички ратицями по червоних хідниках. – Не хата, а офіс! А краще: громадська приймальня депутата Панькота!»

«Кого-кого? Яка гидота?», перепитала Манька, визирнувши з-за груби.

Підсвинок сердито зирнув у її бік.

«А ти кто такая? Помічниця на громадських засадах? Волонтер? Бо грошей, – він розвів руками, сяйнувши самоцвітними запонками, – катма. Ми на народ бєсплатно працюєм».

Манька розгублено мовчала, тамуючи чорну бабську лють.

«І запам’ятай, женщіно, – поводив Підсвинок пухкеньким ороговілим пальчиком-копитцем у неї перед носом, – це він раніше, до анти-внучатих окопів, був просто Котом, а тепер він – удостоєна звання Героя персона, високоповажний Панькіт!»

«І взагалі, – завершив тираду кнуряка, – що це за вигляд у помічниці такої особи? Пардон, якесь сільське бабидло! Де твій молескін для нотаток? Де айфон і айпад? Все, тьотя, гуляй, давай, дасвіданья!», він махнув рукою перед виряченими очами сторопілої Маньки.

А Кіт тим часом за допомогою зеленоокої Киці виставляв на грубий стіл вишукані наїдки. У Маньки аж слинки потекли. Та хитрий депутатський помічник Лоб хутко отер слину з бабиного підборіддя й стусанами вигнав бідолашну з хатини: «Ач, моду взяли – на чужу господу око класти! Сказано ж: давай-дасвіданья!»

Манька перечипалася через поріг і загуркотіла просто в калюжу поруч із лімузином.

«Ну, куме, ти маладєц! – задоволено потер рильце гість. – У нашій партії люблять гостинних господарів».

«У партії? – підозріливо скривився Кіт. – Але ж я мажоритарник!»

Підсвинок насупився, озирнувся на вікна. Жалюзі з китайським візерунком здавалися милою дивовижею в простій сільській хаті. Кнур облизався, нахилився до господаря і прошепотів: «Був… був мажоритарником… а тепер, значіт, у партії… ну, і я теж. Фьєхал?» І по-приятельські поклав важке копито на спину Котові.

Стало тихо. Мух виморили Онучата під час свого чергового пришестя, тож вони не гули.

Дивіться також: Фотожаби на тему бабусі, кота і "регіоналів"

«Чекай, братику… Хіба це законно? А мандату не позбавлять?», не втерпів Кіт. Зизі блакитні очі вперились у золотаве паспарту, яке прикрашало протилежну стіну, поруч із портретами Павличка й Петлюри. У паспарту пишався офіційний лист від ЦВК.

«Давай, куме, краще водочкі викушаєм, – тяжко зітхнув кнур і плеснув зі схожої на ювелірний виріб пляшки у гранчаки. – Бо добра справа лише на добрий градус іде!»

Випили. Закусили: Кіт – карасиками в сметані, Підсвинок – соковитою кісточкою. Задоволено крехнули.

«Доообре! – рохнув гість. – Значить так: партія називається Ліберально-консервативний блок «Гайда!», на чолі Гендлич…»

«Гендлич?! – зойкнув Кіт. – Цей пугач? Та це ж він, падло таке, щуряка дохлий, мишак смердючий, Бабини революційні гасла з парканів зішкребав! Це він судді хабарі носив, щоб хату… цебто офіс в мене відібрати. Це він…»

«Годі, братику, годі! – театрально замахав руками Підсвинок. – Що ж, було, було… А тепер він за нас… Ситуативний партнер, значіт…»

«А подяка за вклад у рейтинг партії буде?», запитав Кіт, жадібно зазирнувши в маленькі кнурячі очі.

«Аякже! – весело підморгнув той. – Озеро сметани й терикон оселедців! І Рибним департаментом дадуть покерувати. Там такі рибгоспи…»

«Непогано», замислився Кіт.

«Давай ще по одній! – запропонував Підсвинок. – Як кажуть у нас у Кам’янському: мєжду пєрвай і фтарой!»  

Випили. Закусили: Кіт – оладками з червоним кав’яром, гість – кільцем кров’янки. Задоволено крехнули. У Підсвинка щось замявкало у кишені. Він витяг елегантний планшет і став водити копитцем по екрану, мов диригент паличкою на концерті.

«Що це?», зачаровано спитав Кіт.

«Це, брате, влада. Свинфон називається. Вуйко мій випускає, у нього СП з американцями, – не відриваючись від сяєва у планшеті, пояснював кнур. – А у свинфоні – свинбук. Там усі наші сидять. Чатяться, френдять… І всі не наші також зависають… Я з модератором знайомий… До речі, він також у нашій новій партії, другий номер, після Гендлича».

Підсвинок змовницьки підморгнув ошалілому Котові.

«Кнуренку, брате…», запинаючись, почав був господар, та гість не дав закінчити фразу.    

«Куме, по третій… За твою згоду! За вступ до нашого блоку!»

Випили. Закусили: Кіт – смаженою таранькою, Підсвинок – маринованими грибочками. Задоволено крехнули.

«І все ж, братику, що, як я відмовлюсь…», наважився таки Кіт.

Кнур аж підскочив. Свинфон випав з копитець і голосно дзенькнув об дерев’яну підлогу. Рипнули двері – на гуркіт зазирнув мордатий Лоб.

Підсвинок підняв планшет і махнув Лобові: мовляв, усе добре!

«Ти ж згодився!», обурено напустився він на новоспеченого депутата.

«Але ж… Усе ж… Няв-няв, я хотів би розглянути всі варіанти і пропозиції…», хитро примружився Кіт.

«Пропозиції, кажеш… А як тобі така пропозиція: позов від Бабиної сестри Солохи Диканської – раз! Розслідування таємничого зникнення Баби на складі бігбордів – два! Аналіз ДНК з хустки, знайденої у швейцарській ветеринарній клініці у Люцерні, де дехто, не будемо показувати пальцем, – кнур пхнув копитом мало не в око Котові, – часто-густо робить собі не відповідні законним прибуткам підтяжки вусів і щеплення валер’янки – три! Га?»

Кіт аж затрясся. Від дрожу «Ролекс» зісковзнув з лапки і дзенькнув ще голосніше за свинфон. Знову рипнули двері і зазирнув здоровенний писок Лоба.

«Та що ти зиркаєш! – визвірився Підсвинок. – Нічого твоєму улюбленому шефу не буде! Скоро возитимеш його стрімко повніюче тіло у «Мерседесі». Чи ви, Панькоте, надаєте перевагу «Бентлі»? Так це також спонсор нашої партії!»

Лоб швидко зник, а Підсвинок миттю змінив тон:

«А може, краще чорний «воронок» або катафалк?»

«Тільки не Солоха! – не втерпів Кіт. – Тільки не хустка! Ти ж знаєш, братику, це вороги, це кляті Онучата все підлаштували. Заборону ж на хустки тоді ввели. Кожній бабі по капелюшку від Луї Віттона подарували. То я реліквію, символ народної боротьби у надійному місці заховав…»

«Та звісно, куме! – лагідно рохнув гість. – Так воно й було, і так воно й буде, якщо прикрасиш собою наш список…»

Кіт застібнув на пухнастому плесні ролекс. І востаннє зирнув на паспарту на протилежній стіні. З тріумфом у зизих блакитних очах.

«Список… Ну гаразд… Але хустку – у піч! У моїй присутності! А директора складу бігбордів – в розшук Інтерполу!»

«Жодних проблем! Вважай, він уже на Антігуа і Барбудє! – весело відгукнувся Підсвинок. – А тепер – по четвертій, за народ і атєчество!»

Випили. Закусили…

За китайськими фіранками густів тихий український вечір…


Матеріали за темою:

Останні публікації згорнути
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.